четвер, 21 січня 2016 р.

Із лірики вагантів. "Орден вагантів", "Бідний студент", "Безтурботна пісня". Своєрідність поезії вагантів, її провідні теми (8 клас)

 Опрацювати матеріал з підручника (с.167-171)

Особливе місце в латинській літературі середніх віків посідає поезія вагантів (від лат. vagantes — «бродячі люди»), що була поширена в Англії, Німеччині, Франції та Північній Італії. Розквіт поезії вагантів припадає на XII–XIII ст., коли у країнах Західної Європи спостерігався бурхливий розвиток міст, почали виникати школи та університети.
Лірика вагантів — поезія вільнодумна, пустотлива, далека від аскетичних ідеалів середньовічного католицизму. У своїх віршах ваганти оспівують прості радощі земного життя. Їхній ідеал — безтурботні веселощі. Досить часто у віршах поетів звучать сатиричні антиклерикальні ноти. Нерідко в ліриці вагантів відчуваються відгуки античної, язичницької поезії, а також поезії народної, особливо у піснях, що вихваляють весну, кохання та застольні радощі. Цілком зрозуміло, що церква з великою ворожістю ставилася до вагантів.
Цікаво, що із латинських застольних пісень вагантів потім виникли чисельні студентські пісні, наприклад, «Gaudeamus igitur» та інші.
zl_8_15
Запитання для аналізу поезії "Орден вагантів":
  • Кого приймають у свій орден ваганти? Зачитайте цитату.
  • Чи можна назвати цей орден демократичним? Чому?
  • Назвіть ідеї вірша.
Запитання для аналізу поезії "Бідний студент"
  • Яку форму має ця поезія?
  • Визначте ідею вірша.
  • Яким постає образ бідного студента?
  • Порівняйте образ ваганта у віршах "Орден вагантів" і "Бідний студент". Що спільного і що відмінного у цих образах?
Складіть самостійно систему запитань для аналізу поезії "Весняна пісня".

ЗАКРІПЛЕННЯ  ВИВЧЕНОГО  МАТЕРІАЛУ
— Хто такі ваганти?
— Виходячи з  проаналізованих віршів, зробіть висновки про життєву філософію 
вагантів.
— У чому, на вашу думку, полягають особливості лірики вагантів?

Бертольд Брехт. "Життя Галілея". Проблема моральної відповідальності вченого за наслідки наукових досліджень (11 клас)
 Існує три редакції п’єси «Життя Галілея». У першій із них (1938–1939) автор підсилює позитивне начало в образі Галілея: відмовляючись від свого вчення, Галілей не зрікається його, а лише відступає під тиском обставин заради наступу в майбутньому. Галілей, не зламаний інквізицією, згодом напише відомі «Бесіди» і цим дасть поштовх для подальшого злету наукової думки. Таке трактування образу і вчинку Галілея містило в собі натяк борцям-антифашистам на необхідність будь-якої, хоч і підпільної боротьби з фашизмом.
Другу редакцію п’єси про Галілея (1945–1946) Брехт написав у США. Драматург випускає всі моменти, які могли б романтизувати головного героя. Галілей тут життєлюб, для якого кварта свіжого молока значить не менше, ніж наукова істина. Це й приводить ученого до зради науці. У фіналі п’єси Галілей передає свій останній рукопис учневі і зізнається: «Упродовж кількох років я був таким сильним, як і влада. Але я віддав свої знання можновладцям для того, щоб вони їх використали, чи не використали, чи зловживали ними — як їм заманеться — у власних інтересах. Я зрадив своє покликання. І людину, яка зробила те, що зробив я, неможливо терпіти серед людей науки». Така зміна в трактуванні постаті Галілея була викликана тим, що у зв’язку з випробуванням атомної бомби в Хіросімі та Нагасакі надзвичайно гостро постала проблема відповідальності вчених за використання їхніх винаходів.
Остання, третя редакція «Життя Галілея» (1956) була поставлена в «Берлінському ансамблі» вже після смерті драматурга.Переконаний у тому, що науковий прогрес може набути загрозливої для людської цивілізації форми, Брехт ще більше загострює проблему наукової та громадянської неспроможності Галілея. Він вилучає сцени «Чума» та «Андреа провозить через кордон рукопис Галілея», які свідчили про те, що вчений зацікавлений у кінцевій перемозі наукової істини. Таким чином відбулася повна зміна ідейної спрямованості твору. Змінився світ — змінився і герой Брехта.
Можливий варіант «сюжетного ланцюжка»
Галілео конструює власний телескоп за розповіддю нареченого його дочки Вірджинії і проводить досліди та спостереження за небом, підтверджуючи істинність учення Коперника →
обговорює відкриття зі своїм малим учнем Андреа →
постійно в боргах (молочникові та ін.), бо в університеті, де він читає лекції, платять мало, а він багато витрачає на книжки й не має часу займатися з учнями →
просить у куратора університету підвищення платні, щоб більше уваги приділяти науці →
куратор наголошує, щоб Галілей зосередився на більш «практичних» відкриттях, які зможуть приносити прибуток →
Галілей вирішує переїхати у Флоренцію, де в нього буде більше можливостей, хоч його й застерігають, що там сильний вплив церкви, інквізиції →
під час чуми Галілей не хоче виїжджати з міста, щоб не переривати дослідів →
Андреа і його мати самовіддано залишаються з ним →
учений тішиться відкриттями, дивується, як таких простих істин не хочуть зрозуміти інші →
відкриття того, що Земля рухається, як і планети, навколо Сонця, ставить небезпечне питання: а де ж знаходиться Бог? →
за ласку кардинала і власний добробут Галілей платить восьмирічним мовчанням →
церква уважно стежить за вченим →
наречений дочки відмовляється одружитися з нею через сумнівну репутацію батька →
Галілео викликають на допит інквізиції →
учні напружено чекають від нього подвигу, але дзвони сповіщають, що Галілео зрікся свого вчення (йому лишень показали знаряддя для катування) →
Галілей живе під церковним арештом, пише і віддає кожен аркуш на цензуру →
псуючи зір, таємно, при місячному світлі, робить копію своєї праці «Бесіди» →
Андреа, уже дорослий учений, їде за кордон і заїжджає до вчителя →
той передає йому свій рукопис →
Андреа перевозить твір Галілея через кордон.

Обмін враженнями про прочитаний твір
  • ŠŠ Що найбільше запам’яталося, чому?
  • ŠŠ У чому суть відкриття Галілея?
  • ŠŠ Чому церква переслідувала Галілея?
  • ŠŠ Як ви розцінюєте вчинок Галілея?
  • ŠŠ А як ставиться автор до зречення героя від свого вчення?

  Закріплення знань, умінь і навичок
  • ŠŠ Прокоментуйте цитати із п’єси.
1) «…Старі часи минули і настав новий час. Ось уже сто років, як людство ніби все жде чогось»;
2) «Сьогодні десяте січня шістсот десятого року. Сьогодні людство заносить у літописи: небо скасоване»;
3) «Мислити — це одна з найбільших насолод людського роду»;
4) «Сума кутів трикутників не може бути змінена на догоду курії»;
5) «…Ті, що вирощують хліб, збагнуть: ніщо не рухається, коли його не рухати».
Сформулюйте особисте ставлення до проблем, що піднімаються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту

Антон Чехов. "Хамелеон" (6 клас)


Антон Павлович Чехов 

Хамелеон 


Перекладач: А.Хуторян 
Джерело: З книги: Чехов А.П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. 

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrlib.com 


Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого аґрусу. Навкруги тиша... На площі ні душі... Повідчинювані двері крамниць і шинків позирають на світ божий похмуро, як голодні пащі, коло них нема навіть жебраків. 

- То ти кусатись, клятий? - чує раптом Очумєлов.- Хлопці, не пускайте, його! Нині не дозволено кусатися! Держи! А... а! 

Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: з дров'яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним, і, подавшись тулубом уперед, падає на землю, й хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання і крик: "Не пускай!" З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров'яного складу, немов з землі вирісши, збирається натовп. 

- Начебто безпорядок, ваше благородіє!..- каже городовик. 

Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля самих воріт складу, бачить він, стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці і, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На півп'яному обличчі в нього ніби написано: "Ось я тобі дам, шельмо!" - та й самий палець має вигляд знамення перемоги. В цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря Хрюкіна. В центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу - біле гостроморде хортеня з жовтою плямою на спині. В сльозавих очах у нього вираз туги й жаху. 

- З якої це нагоди тут? - питає Очумєлов, врізаючись у натовп.- Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав? 

- Іду я, ваше благородіє, нікого не займаю...- починає Хрюкін, кашляючи в кулак,- про дрова з Митрієм Митрійовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець... Ви мені пробачте, я людина, котра робоча... Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну... Цього, ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварюки терпіти... Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі... 

- Гм! Гаразд...- каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами.- Гаразд... Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Пора звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака і всяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін,- звертається наглядач до городовика,- дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він, напевно, скажений... Чий це собака, питаю? 

- Це, здається, генерала Жигалова! - каже хтось із натовпу. 

- Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ... Одного тільки я не розумію: як він міг тебе вкусити? - звертається Очумєлов до Хрюкіна.- Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж... відомий народ! Знаю вас, чортів. 

- Він, ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він, не бувши дурний, і хапнув... Дурнувата людина, ваше благородіє! 

- Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати? Їх благородіє розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед богом... А якщо я брешу, то нехай мировий розсудить. У нього в законі сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах... щоб ви знали... 

- Не базікай! 

- Ні, це не генеральський...- глибокодумно зауважує городовик.- У генерала таких нема. У нього все більше лягаві. 

- Ти це напевно знаєш? 

- Напевно, ваше благородіє... 

- Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це - чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду... стерво, та й годі. І отакого собаку тримати? Де ж у вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то, знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить - не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай... Треба провчити! Пора... 

- А може, і генеральський...- думає вголос городовик.- На морді не написано... Оце якось у дворі в нього такого бачив. 

- Звісно, генеральський! - каже голос з натовпу. 

- Гм... Надінь-но, брат Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить... Ти одведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака - ніжна тварина... А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!.. 

- Кухар генеральський іде, його спитаємо... Гей, Прохоре! Ходи-но, голубе, сюди! Поглянь на собаку... Ваш? 

- Вигадав! Таких у нас зроду не було! 

- І питати тут довго нема чого,- каже Очумєлов.- Він бродячий! Нема чого тут довго балакати... Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий... Знищити - от і все. 

- Це не наш,- каже далі Прохор,- Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий... 

- Та хіба братик їхній приїхали? Володимир Іванович? - питає Очумєлов, і все обличчя його ясніє від розчулення.- Ох, ти, господи! А я й не знав! Погостювати приїхали? 

- В гості... 

- Ох, ти, господи... Скучили за братиком... А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий... Візьми його... Собаченятко нічого собі... Метке таке... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться, шельма... цуцик отакий. 

Прохор кличе собаку і йде з ним від дров'яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна. 

- Я ще доберуся до тебе! - погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею. 


1884 


Аналізуємо оповідання

Хамелеон – ящірка, яка здатна змінювати забарвлення шкіри при роздратуванні, страху, зміні кольору навколишнього середовища. Назва "хамелеон" походить від імені міфічної істоти, що змінює свою зовнішність. Більш цікаву тварину, ніж хамелеон, важко собі уявити. Ящірка, сильно схожа на маленького дракона, некваплива в рухах. Але найцікавіше - ящірка здатна швидко і невимушено змінювати колір тіла, часом фарбуючи його в складні різнокольорові візерунки, стаючи схожим на папугу. Тривалий час вважалося, що таке пристосування до навколишнього середовища використовується хамелеоном тільки для маскування від ворогів і на полюванні. Але останні дослідження показали, що основна причина зміни забарвлення – страх, гнів, втома, голод, спрага. До акваріума, де знаходився хамелеон, підносили різнокольорові аркуші паперу, таким чином намагалися примусити його змінити колір, але він залишався незворушний. Та тільки до акваріуму піднесли змію – і хамелеон вмить змінив своє забарвлення.


  • Кого  А.Чехов, на вашу думку, вважає хамелеонами? Чому? Поясніть свою думку
  • Яке переносне значення цього слова?
  • Від яких хвороб лікує суспільство А.Чехов

Доведіть, що даний твір є оповіданням.


Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого засно­ваний на одному епізоді (зрідка кількох) з життя якогось персо­нажа (іноді кількох). Оповідання вимагає нерозгалуженого одно­лінійного, чіткого за будовою сюжету. Описи стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь.

Знайдіть у творі приклади хужожньої деталі

Художня деталь (від франц. dеtаіl — подробиця, дрібниця) — виразна подробиця у творі, що має значне змістовне та ідейно-емоційне навантаження. Передусім за її допомогою письменник підкреслює характерну ознаку змальованих ним картин, предметів або характерів героїв (інтер’єр, портрет, пейзаж тощо), що вирізняє їх з-поміж інших і надає можливість зрозуміти їх значення у загальному контексті твору. Деталь може уточнювати або розкривати задум автора, виступати втіленням ідеї або мотиву твору.

Висновок.Ознайомившись із оповіданням Чехова «Хамелеон» ми можемо сказати, що імена героїв стали прозивними, ситуації типовими, а проблеми актуальними. Єдиний позитивний герой оповідань письменника – сміх, який допомагає протистояти глупоті, вульгарності й залишатися самим собою, бути людиною.

Марк Твен. "Том Сойєр" ( 5 клас)

Ознайомитись з біографією Марка Твена



«Пригоди Тома Соєра» (найчастіше зустрічається Сойєраангл. «The Adventures of Tom Sawyer») — популярний роман 1876року, написаний Марком Твеном, про пригоди хлопчика на ім'я Том Соєр з містечка «Сейнт-Пітерсбург» (яке нагадує містечкоГаннібал, де виріс автор) на півдні Сполучених Штатів. Дії роману проходять до початку Громадянської війни в Сполучених Штатах.

«Пригоди Тома Соєра» вперше були опубліковані у червні 1876 року, видавничою компанією Chatto and Windus у Англії (книга була готова не 10-го червня, а 24-го червня з'явилась рецензія на книгу у журналі «Антенеум». У Сполучених Штатах книга була доступна лише через підписку, яка з'явилась у грудні того ж року. Твен, як і інші американські автори, надавав перевагу першого видання своїх у Великобританії, інакше йому було б майже неможливо отримати авторські права у Британській імперії. У випадку з «Пригодами Тома Соєра», різниця між британським та американським виданнями стала більшою, ніж того хотів автор, і це призвело до розповсюдження піратських копій книжки. У липні 1876, у Канаді з'явилась піратська книжка, яку придбало велика кількість американських читачів і на думку Твена, через це він зазнав великих збитків.
У своїй автобіографії, Твен заявляв що "«Пригоди Тома Соєра» повинні були бути першою книжкою, рукопис якої було надруковано на друкарській машинці". Попри це, типографський історик Деррил Рер дійшов висновку, що першим рукописом Твена було «Життя на Міссісіпі».